ПРЕЗИ́РСТВО, а, сер.
1. Почуття повної зневаги, крайньої неповаги до кого-, чого-небудь. Глянув [пелікан] з мукою й презирством На совиную породу (Леся Українка, IV, 1954, 189); Кинувши слово презирства зрадливим товаришам, я став вимагати свої документи (Степан Васильченко, IV, 1960, 41); Проти вікна на сірому тлі вечора темна незграбна Тихонова постать ледве помітно ворухнулась, і голос глухий, повний ненависті й презирства: — Ти, Гнидо, зубів не вишкіряй (Андрій Головко, II, 1957, 56); Робітнича партія з презирством повинна ставитися до звичайного ліберального прийому: залякувати обивателя привидами чорносотенної небезпеки (Ленін, 14, 1971, 213); Підростаюче покоління проникається повагою до творчої праці на виробництві, зневагою і презирством до ледарів і дармоїдів (Комуніст України, 8, 1963, 19).
2. Байдужість, неповажне ставлення до чого-небудь. Тут [у камерах] поруч зі смертю буяло життя — сумне, інколи веселе, а в цілому повне презирства і зневаги до смерті, яка хижою кішкою чатувала за дубовими дверима на кожного [в’язня] (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 114); До милиць своїх Сашко ставиться насмішкувато, з якимось веселим презирством (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 41).