ПРЕТОРІА́НЦІ, ів, мн. (одн. преторіанець, нця, чол.).
1. У стародавньому Римі — солдати особистої охорони полководця, згодом — солдати привілейованої імператорської гвардії, що брали активну участь у палацових переворотах. * У порівняннях. [Руфін:] Він бешкети чинив за справу віри, немов преторіанець за образи орла імперії (Леся Українка, II, 1951, 346).
2. перен. Наймані війська, на які спирається влада, що ґрунтується на деспотизмі.