ПРЕЛЮ́ДІЯ, ї, жін.
1. Вступ до музичного твору. З зали вдарили в вуха зібраних могутні акорди розчулюючої прелюдії Тимольського до однієї з його чарівних коломийок (Іван Франко, VI, 1951, 224); Крім самостійних інструментальних уривків (увертюра, танці), кожному епізодові — чи то арія, дует чи ансамбль — передув невелика, інструментальна прелюдія (Українська класична опера, 1957, 142).
2. Самостійна музична п’єса, переважно для фортепіано. Прелюдії Шопена — це своєрідні музичні «зарисовки» різних емоційних вражень (Наука і життя, 2, 1960, 57).
3. перен. Те, що говориться або здійснюється як вступ до головного. Воздвиженський заговорив до Марти дуже солодким голосом, так що вона й не втямила спершу, до чого воно йдеться і до чого він прямує. То була його прелюдія (Нечуй-Левицький, I, 1956, 391); Говоритиму про тую ж «Шляхту» [комедію], але щоб бути зрозумілим — мушу дозволити собі коротеньку прелюдію (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 124); Люнебурзький процес — смутна прелюдія до нюрнберзького процесу — був досить повчальним і печальним досвідом (Юрій Смолич, Після війни, 1947, 26).