ПРЕКРАСНОДУШНИЙ

ПРЕКРАСНОДУ́ШНИЙ, а, е, книжн. Сповнений прекраснодушності; здатний виявляти прекраснодушність. — Усі ваші прекраснодушні висловлювання, шановні товариші, базуються тільки на особистих почуттях, а моя справа розбиратися у фактах (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 213); — Гадає [Костомаров], що самими школами і освітою можна зробити людей гуманними і благородними. Мрійник, прекраснодушний мрійник… (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 45); Стаття Писарєва [«Пушкін і Бєлінський»] .. відіграла позитивну роль у боротьбі проти «чистого мистецтва», проти прекраснодушної маніловщини в літературі того часу (Шамота, Талант і народ, 1958, 14).