ПРЕБАГАТИЙ

ПРЕБАГА́ТИЙ, а, е, також у сполуч. із сл. багатий, розм. Дуже багатий. Чоловік із пребагатим життєвим і мистецьким досвідом, Михайло Іванович [Донець] завжди бував у центрі розмов «біля каміна», охоче співав для гостей, сипав жартами, — і в усьому іскрилась його багатогранна талановита вдача (Максим Рильський, Веч. розмови, 1964, 56); Спочатку так: немов підкова в руках у тебе гнеться бідна, а потім раптом — мова! мова! Чужа — звучить мені, як рідна.. І позичаєш тую мову в свою, — чудову, пребагату (Павло Тичина, I, 1957, 194);
//  у знач. ім. пребагатий, того, чол. Дуже багата людина; великий багатій. Зовуть його [Кармалюка] пани розбійним татем, А між людей то слава не лиха, — Заллє за шкуру сала пребагатим (Андрій Малишко, Книга.., 1954, 78).