ПРА́ВНУК, а, чол.
1. Син внука або внучки. Вони йдуть удвох, до хати і заходять у подвір’я, правнук Данилко і прадід Данило (Юрій Яновський, II, 1958, 181).
2. тільки мн. Діти внука або внучки. — Було в мене сім синів і чотири дочки, деякі повмирали, а теперечки з ониками і правнуками — душ їх з двадцятеро буде (Олекса Стороженко, I, 1957, 227).
3. Далекий нащадок. [Неофіт-раб:] Хоч мій син, онук, найдальший правнук отого часу діжде, коли слово, ганебне слово «раб» із світа зникне (Леся Українка, II, 1951, 237); Мудрець, замріяний філософ Де дальніх правнуків іде (Петро Дорошко, Тобі, народе.., 1959, 43).