ПРАВЕДНИК

ПРА́ВЕДНИК, а, чол. Людина, яка суворо дотримується заповідей, моральних приписів якоїсь релігії. Між людьми так само здібні й неподібні, Праведники й грішні різну вартість мають (Іван Франко, XI, 1952, 320); — Думав я, бачте, може, вийде хоч один в роду праведник та одмолиться за свої і за наші гріхи (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 163);
//  Мешканець біблійного раю. В одному кутку картини був і рай. Праведники зривали тут з дерев золоті яблука (Олесь Донченко, III, 1956, 24);
//  Людина, що не має або не почуває за собою провини. Івась був тендітне створіння.. На вустах його смуглявого обличчя завжди вигравала посмішка праведника (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 222); — Не бреши, Левку! — Не брешу, пане, — очима праведника дивиться на Стадницького (Михайло Стельмах, I, 1962, 97).
 Спати (засипати) сном праведника (праведників) — спокійно, міцно спати. Подумайте: старшина роти.. їздових стереже! Коней їм годує! А вони собі сплять сном праведників… (Олесь Гончар, III, 1959, 310); Закачавшись у килим, як у трубу, він засипав на всю ніч сном праведника (Юрій Смолич, Театр.., 1940, 28).