ПРАПРА́ВНУК, а, чол.
1. Син правнука чи правнучки. [Кіндрат:] І як якийсь уже праправнук наш Своїх дідів спізнати забажає, То знайде він звістки про нас усякі (Володимир Самійленко, II, 1958, 33); — Таж це твій славний прапрадід Грицько Ясень був кошовим отаманом? ..А внук, правнук і праправнук усіх отих Ясенів забрався на найвищі вершини науки?.. (Юрій Бедзик, Альма матор, 1964, 10).
2. перев. мн. Далекі нащадки. Праправнуки згадають Прапращурів діло, І промовить до них в полі Усяка могила! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 318).