ПРАПРА́ДІД, а, чол.
1. Батько прадіда чи прабаби. Він не крився ні від кого, що сам вийшов з давнього козачого роду, що його прапрадід Лошак служив колись за бунчукового товариша у якомусь козачому полку (Панас Мирний, III, 1954, 259); Дяками були його батько Іван Якимович, і дід Іван Якимович, і прадід, і прапрадід (Олександр Довженко, I, 1958, 175).
2. перев. мн. Далекі предки. Мої прапрадіди убогі Втекли од пана в сиву млу, В лісах, далеко від дороги, Курили дьоготь і смолу (Михайло Стельмах, V, 1963, 12); [Ольга:] Так за кого ж ти? [Тимофій:] За вільний індивід, за його розквіт.., за такої сили крик душі, який виривався з грудей прапрадідів наших, коли вони ламали бивні мамонту (Олександр Корнійчук, Чому посміх. зорі, 1958, 24).
3. перен. Далекий попередник кого-, чого-небудь. Про форму самого твору нічого не сказано, тоді як покійний Житецький убачав у «Слові» прапрадіда наших народних дум (Панас Мирний, V, 1955, 429).