ПРАНЦЮВА́ТИЙ, а, е, заст., розм. Хворий на пранці. Я раптом побачив.. пранцюватих дітей всуміш з голодними псами… (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 232); — І як тобі не соромно, Ганнусе, виходити о таку пору з дому! Та ще й сидіти самій з отим чортом в англійській шинелі? Вони ж майже всі пранцюваті… (Юрій Яновський, I, 1958, 57);
// Уживається як лайливе слово. — А коли так — вон [геть] з моєї хати, пранцюваті недоїдки! — скрикнув [шинкар].., вискакуючи з-за столу (Панас Мирний, III, 1954, 396).
ПРАНЦЮВАТИЙ
Тлумачення слова