ПРА́НЦІ, ів, мн., заст., розм. Сифіліс. Людей їдять пранці, нужда, горілка (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 233); Привезли її [хворобу], кажуть, із Франції І звуть по-народному — пранці (Василь Еллан, I, 1958, 167);
// Уживається як лайливе слово. — То це ти… ти, Кашубо, язика мені втнеш? — повернувся до нього усім тулубом Вовк. — Ти, щеня гнилозубе? Пранці ходячі? (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 239).
ПРАНЦІ
Тлумачення слова