ПОЗИВНИЙ

ПОЗИВНИ́Й, а, е. Який служить для того, щоб привернути увагу до чого-небудь. Де ж побуває на ньому [судні] Віталій?.. Та знає: хоч де буде він, хоч під якими сузір’ями, всюди йому, як позивна мелодія степового рідного краю, ніжно й сумовито дзеленчатиме тронка (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 342);
//  у знач. ім. позивні, них, мн. (одн. позивний, ного, чол.). Умовні сигнали для розпізнання радіостанції, судна, військової частини і т. ін. З гучномовців линуть знайомі і рідні звуки позивних «Реве та стогне Дніпр широкий» (Народна творчість та етнографія, 1, 1964, 100); Сюди [в райпартком] невпинно телефони несуть новини посівні, тут, як на фронті батальйони, колгоспи мають позивні (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 50); Позивний космічного корабля «Восход» — «Рубін» (Радянська Україна, 13.X 1964, 2).