ПОЗВАТИ

ПОЗВАТИ, позву, позвеш, док., перех. Голосом, жестом попросити кого-небудь наблизитися, підійти, обізватися; покликати. Я йшов і оглянувся — чи хтось мене позвав? (Павло Тичина, I, 1957, 282); З сільради гукнули імення якесь йому, Гнида позвав голосно (Андрій Головко, II, 1957, 159); Горпинка поворухнулась на лежанці, крізь сон позвала «мамо!» і знову міцно заснула (Олесь Донченко, III, 1956, 12);
//  Запросити когось прийти, з’явитися куди-небудь з певною метою. Чорт біса пізнав та й на бал позвав (Номис, 1864, № 7959); Позвав [Наум] панотця, той аж здивувавсь, що така здорова дівка, у три дні, як занедужала, а вже й на божій дорозі (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 84); [Бабуся:] На обід ти [Песик] всіх позвав? Запросив ти Півня чемно? (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 488).