ПОЗОЛО́ЧУВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до позолочувати.
2. у знач. прикм. Покритий позолотою. Затремтів до самого вершка кам’яний колос, і з грюкотом пообпадало позолочуване промінне [проміння] з його голови і стріли з його рук (Іван Франко, II, 1950, 97); Молиться [злодій] в церкві поміж людьми на те тільки, щоб украсти позолочуваний хрест (Лесь Мартович, Тв., 1954, 366); * У порівняннях. [Данило:] Може, то якраз золота грамота? [Петро:] Іменно вона!.. Я бачив, що один краєчок здорово блищав, аж сяв, неначе позолочуваний!.. (Марко Кропивницький, IV, 1959, 93).