ПОЖИ́ВОК, вку, чол., розм. Те саме, що пожива. — Хліб та вода, ото єдиний мій поживок (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 279); — Мусить пташка малесенька дбати, Де б водиці дістати краплинку, Де б під снігом поживку шукати (Леся Українка, I, 1951, 60); Вважав [Іван Федоров] своїм життєвим покликанням освічувати народ: — Я мушу, — говорив він, — по світу розсіювати і всім раздавати духовний цей поживок (Історія УРСР, I, 1953, 172).
♦ На поживок — те саме, що На поживу (див. пожива). — Нащо вам, мамо, ключі? Я буду видавати харч до пекарні на поживок для всіх! (Нечуй-Левицький, III, 1956, 199).
ПОЖИВОК
Тлумачення слова