ПОЖИ́ВА, и, жін.
1. Те, що живить організм, забезпечує його життєдіяльність. Явдоха почувала, що слабне.. Ягоди не давали достатньої поживи виснаженому тілові (Олесь Донченко, III, 1956, 109);
// Те, що їдять і п’ють, що є харчуванням людини; їжа. Пожива для всіх хорих дається..: хліб житній з пшеничним.. та м’ясо (Іван Франко, IV, 1950, 178); Вона [комісія] констатувала, що головну поживу шахтарів [Канади] становлять гриби й корінці (Іван Кулик, Записки консула, 1958, 127);
// Харчові запаси, продовольство. Серединою вулиці тяглися вози з дровами, з мішками бульби, з хлібом і іншою поживою (Іван Франко, I, 1955, 81);
// Те, чим харчуються тварини, птахи і т. ін.; корм. Коли вечором я повернув додому і зазирнув до свойого пташка, то побачив, що він ані не доторкнувся до поживи (Іван Франко, III, 1950, 252); Пісок, пісок, Та колючки — Пожива бідного верблюда (Микола Шеремет, У день.., 1962, 22);
// Те саме, що здобич 2. Раз Лев пішов поживи розглядать Та у тенета і піймався (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 26); Петляють по острову лисиці, вичікуючи на поживу (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 47); * Образно. Катруся вже не раз казала, що якби була тоді панна не прийшла та не дала їй щось пити, то хто знає, чи не була б поживою смерті (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 141).
♦ На поживу; рідко В (у) поживу: а) для їжі, споживання. Серед туману соколом грає [Ігор], Сірих гусей, білих лебідок на поживу собі побиває (Панас Мирний, V, 1955, 276); І мушка у павутинні, що в кутку, дзвенить в поживу павуку (Володимир Сосюра, II, 1958, 395); — Люди чужії велять у поживу собі приганяти Нашу худобу (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 345); б) щоб з’їв хто-небудь. — Мого ж Івасика було враз забито.. Так і кинули його у степи хижакам на поживу… (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 396).
2. перен. Легка нажива. Літ з десять був у нас суддею Глива. Да, знаєш, захотів на лакомий кусок, В Полтаву перейшов: там, кажуть, є пожива (Євген Гребінка, I, 1957, 70); Запопадливі до поживи, баришу, ..пробуджують [Саливон з Гнатом] пожадні хутірські пристрасті (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 290);
// Вигода, користь. — Яка пожива з їх [теперішніх людців]?.. Як з цапа молока!.. (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 184).
3. перен. Те, що є матеріалом для певної діяльності, джерелом чого-небудь. Якщо проїхати по всьому Радянському Союзу, .. можна знайти безліч блискучого, дуже цікавого матеріалу, який необхідний як духовна пожива для виховання наших громадян (Олександр Довженко, III, 1960, 226).
♦ Давати (дати) поживу чому, для чого — сприяти виникпенню, поширенню, розвиткові чого-небудь. Всі казки цікаві і дають поживу розумові, коли вони є оригінальні (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 14); Саме перебування [Пушкіна] на Україні дало багату поживу для поглиблення й покріплення цієї думки [про огидність гноблення людини людиною] (Максим Рильський, III, 1956, 184).