ПОЖМА́КАНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до пожмакати. Він витяг з кишені піджака вже добре пожмакану газету (Вадим Собко, Нам спокій.., 1959, 52);
// у знач. прикм. Витяг [Петро Карпович] з-за халяви товстий пожмаканий рукопис (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 123); Вбрання було підібрано вибагливо, зі смаком і явно личило їй. Не пожмакане, а, випрасуване, свіже… (Олесь Гончар, III, 1959, 396);
// пожмакано, безос. присудк. сл. Лист пожмакано, але нічого — на куриво годиться (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 159); Покривало стягнено зі стола, пожмакано, кинуто на підлогу (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 135).
2. у знач. прикм. Те саме, що зім’ятий 3. Пожмакане, вже підстаркувате лице виглядало як маска (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 129).