ПОЖА́РИЩЕ, а, сер. Збільш. до пожар; велика пожежа. Довго воно [село] зеленіло, Поки люди з поля Пожарище не пустили Та не запалили Села того зеленого. Згоріло, зотліло (Тарас Шевченко, II, 1963, 172); В очі йому вдарило сліпуче пожарище, нестерпне вогняне сяйво (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 26).
ПОЖАРИ́ЩЕ, а, сер. Місце, де була пожежа; те, що лишилось після пожежі. В холодну ніч самотній мандрівець в глухім бору знайшов старе кострище: при місяці білів холодний попілець, чорніло вколо нього пожарище (Леся Українка, I, 1951, 282); Серед київських пожарищ і хруїн.. важко було розшукати знайомий будинок (Семен Журахович, Бел. розмова, 1955, 97); * Образно. — Хіба довго можна так жити? Це ж не життя, а якесь пожарище (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 145).