ПОЗЕМКА

ПОЗЕ́МКА, и, жін. Низовий вітер узимку, а також сніг, який переноситься цим вітром. З ранку схопилась поземка, вздовж вулиці свистів вітер, низько, при землі, женучи білі димки снігу (Олесь Донченко, III, 1956, 128); Йому здавалося, що Орськ десь зовсім близько, але у згуслому потоку поземки не блимав жодний вогник, а мороз міцніше й міцніше проймав тіло (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 204);  * Образно. Проти порубу дорогу перемело піском; піщана поземка світлими мечами заклинювалась у ріллю (Іван І. Волошин, Дні.., 1958, 55);  * У порівняннях. Вітер підхоплював цвіт і рожевою поземкою ганяв по вулиці (Степан Чорнобривець, Красиві люди, 1961, 45).