ПОЗБИТКУВАТИ, ую, уєш, док., перех. і без додатка, діал.
1. Познущатися. — Виглядає так, що я свої діти геть позбиткував, гірше як темний ворог (Василь Стефаник, Вибр., 1945, 146); — Ти ж бо нікого не позбиткував, не зганьбив! (Петро Колесник, Терен.., 1959, 17).
2. Завдати шкоди. — А тоді гляну на обсерваторію — аби хто не позбиткував! Най, кажу, і хлоп наш у руру дивитиметься, не все панам зорі стежити (Юрій Яновський, I, 1954, 30).