ПОЗАЗДРИТИ

ПОЗАЗДРИТИ, рю, риш. Док. до заздрити. — Круг Параскіци зробилося так просторо, що навіть попадя могла б їй позаздрити (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 276); Ох, коли б скоріше, хлопче, мрії ті твої справдились, бо й на їх позаздрить може який-небудь злий божок… (Леся Українка, I, 1951, 312); — От кому найкраще жити — лісовикам, — вдихаючи яблуневий настій, позаздрив Григорій (Михайло Стельмах, I, 1962, 72); Я в труді його [поета] бачив не раз. Мабуть, кожен позаздрив би з нас Вмінню плідно, невтомно робити (Платон Воронько, Мирний неспокій, 1960, 143); Високо в небі плавав орел, і Марія позаздрила на його широкі крила (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 552).