ПОЗАД 1, присл. Ззаду, за ким-, чим-небудь. Офіцер гукнув на фельдфебеля. Той вислав пару москалів і, ставши один вперед, другий позад — повели вони Хомку шляхом на місто (Панас Мирний, IV, 1955, 201).
ПОЗАД 2, прийм. з род. в.
1. Уживається при вказуванні на предмет, особу, ззаду яких, на певній відстані від яких відбувається дія. Нагнувся [Гонта], два трупи Невеликих взяв на плечі І, позад базару, Через мертвих переступа, Криється в пожарі За костьолом (Тарас Шевченко, I, 1963, 136); Позад його щось зашелестіло (Нечуй-Левицький, II, 1956, 240); Зиркаю я довкола, виджу, іде позад мене якийсь панок (Іван Франко, I, 1955, 371); Противник поспішно відходив на Будапешт, мінуючи позад себе шосе (Олесь Гончар, III, 1959, 231).
♦ Залишати (залишити, лишати, лишити) позад себе що — віддалятися, відводити від чого-небудь у процесі руху, розвитку; минати щось. Ми збройну комуну пройшли і неп позад себе лишили (Володимир Сосюра, I, 1957, 456).
2. Уживається при вказуванні на предмет, особу: а) за якими, по другий бік яких хто-, що-небудь перебуває, знаходиться або щось розміщене. [Сторож:] То ж коняку, як загнуздаєш, так і повернеш куди хочеш, хоч і позад неї сидиш (Борис Грінченко, II, 1963, 517); Сівачі — двоє дівчат і дід — стояли позад сівалок, доглядали за всім, що до них належало (Юрій Яновський, II, 1954, 130); б) за які, по другий бік яких спрямована дія. — Ну то й що? — спитав Горпину Яків, стаючи перед нею гордо і закладаючи руки позад каптану (Панас Мирний, I, 1954, 266); Парубок зиркає позад себе й визначає, що вершники їдуть не швидше, ніж він (Михайло Стельмах, I, 1962, 76).