ПОЗАБУВА́ТИСЯ, аюся, аєшся, док.
1. розм. Те саме, що позабувати 1. — Так як звуть вас, мої дітоньки? — жартував Микола. — Коли б не позабуватись та часом не вбрехаться (Нечуй-Левицький, II, 1956, 220); Те, що в дитячих літах чується, .. потім якось забувається.., того-то я багацько з Івасевих казок позабувавсь (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 445); Солов’ї співать позабувались (Словник Грінченка).
2. Поступово зникнути з пам’яті, з думок (про все або багато чого-небудь). Багато з того, що тоді було, позабувалося — адже їй тільки чотири роки було, як мати вмерла (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 150); Ті слова давно позабувались, а тепер вони, як травичка по дощі, підводять голівки, .. живуть і радіють (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 293).
3. Не взяти з собою, залишити через неуважність усе або багато чого-небудь. Позабувалися сумок.