ПОВЗТИ, зу, зеш; мин. ч. повзла, ло; недок.
1. Пересуватися по поверхні всім тілом або на коротких ніжках у певному напрямку (про плазунів, комах і т. ін.). Одна черва, мовляв, кишить [у болоті], Да деколи повзе по куширу гадюка (Євген Гребінка, I, 1957, 53); Можна схопити черепашку, що повзе біля води, залишаючи на вогкому піску довгу борозенку (Олесь Донченко, VI, 1957, 12); По щоці його комашка кудись з стеблинкою повзла (Володимир Сосюра, II, 1958, 183);
// Пересуватися по поверхні, в певному напрямку, припадаючи до неї тулубом і перебираючи кінцівками (про людей і деяких тварин). Остап повзе. Йому трудно, кожну купину доводиться брати з бою, в грудях коле й спирає дух (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 367); — Скільки разів я падав? Наче пес із перебитими ногами повз (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 12); Юра притискається животом, охоплює товстезне дерево ногами і руками і тихенько повзе вгору по стовбуру (Юрій Смолич, II, 1958, 48);
// перен. Звивисто пролягати, простягатися (про дорогу, стежку і т. ін.). Повзуть тут скрізь по горах стежечки, немов гадюки (Іван Франко, XI, 1952, 186); Село спустіло. Самотою повзли між хатами брудні дороги (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 77).
Повзти на колінах (рачки) — пересуватися в певному напрямку на колінах або рачки. Маруся повзла, повела на колінах до лісу, оглушена, роздавлена, без серця в грудях (Гнат Хоткевич, II, 1966, 220); Другий, [бандит] рачки почав повзти до балки (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 37).
2. розм. Повільно пересуваючись, рухатися в певному напрямку. Полонина погасла, і отара овець повзе по ній, як сірий лишай (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 321); Стрілка годинника повзла дуже повільно (Микола Трублаїні, Мандр., 1938, 19); Важко впряжені в коси цугом, повзли ми, батуючи золоті скиби чужого збіжжя (Андрій Головко, I, 1957, 51);
// Повільно сунутися, переміщуватися в певному напрямку (про хмари, туман і т. ін.). Повзуть безконечним полотном хмари, сіючи дощ (Гнат Хоткевич, II, 1966, 266); Повзе пахучий дим, чіпляється за трави (Володимир Сосюра, I, 1957, 279);
// перен. Повільно поширюватися, розповсюджуватися, передаватися (про чутки, настрої і т. ін.). Поміж рядів повзе страшне слово. Хтось вимовив його першим, і ось воно проймає вже всю сотню, сковує кожного вояка… Тиф! (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 109); Повзла чутка про скликання незабаром великого козацького кругу (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 43); Та ненависть, яка оточувала Мірошниченка і Підіпригору, тепер з усіх куркульських кам’яниць і хуторів повзла і до його подвір’я (Михайло Стельмах, II, 1962, 34);
// Іти поволі або насилу. Піднялась [Ївга], посилкувалась, ледве, ледве повзе, та ще, на лихо, нікого нема їй назустріч, щоб хто підвіз (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 273); Іде собі [хлопчисько] й плаче, похнюпившись низько, від втоми хитаючись, ледве повзе (Наталя Забіла, Малим.., 1958, 5);
// Повільно їхати, пливти. Вагонетки з шихтою безперервно повзли нагору (Юрій Яновський, II, 1954, 111); Наші гнуті човники спроквола повзли гирлом, що єднало Голубів і Олексіїв лимани (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 405);
// Повільно минати, тягтися (про час). Не дай боже чоловікові печалі або якої напасті, то урем’я час] іде — не йде, мов рак, повзе (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 6); Ніч повзе, та так ліниво! (Іван Франко, XIII, 1954, 19); — Не люблю я тих, у кого дні повзуть (Семен Журахович, Даша, 1961, 51).
3. розм. Повільно ковзати. Він, Канушевич, згорбившись, повільно і важко дряпається вгору. Та ноги раз у раз повзуть назад по сковзких схилах гори (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 309);
// Поволі зсовуватися, сповзати вниз (про земну поверхню). Так ось вона — ця знаменита крейда, Яка повзе з урвистих берегів.. В холодний скаламучений пролив [протоку] (Микола Бажан, Роки, 1957, 179);
// Спадати, збиватися вбік, донизу (про одяг, головні убори). Стоїть [молодиця] край трибуни, розшаріла, випростана, високочола, не помічаючи в хвилюванні, як хустка поволі повзе, сповзав їй на шию (Олесь Гончар, II, 1959, 191).
4. Слатися, витися по чому-небудь (про рослини). Повзуть гліцинії, не знаючи утоми, Все вище й вище (Максим Рильський, II, 1960, 135); По землі, в ровах і ямах повзе ожина (Василь Кучер, Проілай.., 1957, 70).