ПОВИ́ТЧИК, а, чол. У Росії XVI—XVII ст. — служитель канцелярії, який відав діловодством у суді. — На їхніх скатованих тілах купці, феодали Строганови, робили собі мільйони. Так, робили з допомогою своїх повитчиків, своїх управителів, які вимотували всі жили в рабів-робітників (Олесь Донченко, II, 1956, 61).
ПОВИТЧИК
Тлумачення слова