ПОВИПУСКАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Дати можливість чи дозволити всім або багатьом іти, вийти, поїхати і т. ін. звідкись, кудись. Кінні конвоїри гнали взяту під арешт Гаркушину наймичку, на яку впала підозра, що це вона, повипускала з сарая вночі бранців (Олесь Гончар, II, 1959, 349); — Ой! — кинулася Докія. — Він ще їх [арештованих] повипускав десь (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 72);
// Вигнати куди-небудь худобу, птицю. Прийшла весна. Повипускали бідолашну тую тварину на зелену зілиночку (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 139);
// Перестати тримати все або багато чого-небудь. Та й заведе [баба] якої-небудь такої чудної казки, то діти аж боки рвуть регочуться або пообмирають і пір’я з рук повипускають з переляку (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 27).
2. Повернути свободу, звільнивши з ув’язнення, з-під арешту і т. ін. всіх або багатьох. Деяких людей хутко повипускали й оправдали, хоч нікого і не було винуватого (Марко Вовчок, I, 1955, 248).
3. Виставити, висунути назовні все або багато чого-небудь. Жарота. Всі розпарені.. Хлопці повипускали сорочки (Степан Васильченко, III, 1960, 324); Хлопці з-під шапок повипускали кучері (Андрій Головко, II, 1957, 125).
4. Утворити при рості колосся, пуп’янки і т. ін. Величезні глейкі бруньки на каштанах перетворилися вже на ніжні семилисники й повипускали свічечки майбутніх квітів (Юрій Яновський, II, 1954, 88).