ПОВТО́РЮВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до повторювати. В його плаксивім голосі і в тім щохвиля повторюванім «паночку» жандарм добачав укритий насміх над своєю властю [владою] (Іван Франко, II, 1950, 30); Він виголошував тост на честь Горпини, це можна було зрозуміти з часто повторюваного її імені (Ю. Янов, Мир, 1956, 274).
2. у знач. прикм. Який буває, трапляється і т. ін. знову, вдруге; повторний. В розташуванні повторюваних членів речення автор [Марко Вовчок] не обов’язково дотримується якоїсь певної симетрії (Курс. іст. укр. літ. мови, I, 1958, 403).