ПОВСТЯНИЙ

ПОВСТЯ́НИ́Й, яна, яне. Вигот., зробл. з повсті. — Було часом забудусь та не візьму з собою перинки, то ті каторжні повстяні матраци.. так надушать мені боки, що ребра болять (Нечуй-Левицький, I, 1956, 575); — Боярин, видать, — сказав чоловік у повстяній шапці (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 143);  * У порівняннях. Мусить [Ничипір] щось-то сказати, так і рота не роззявить і язика не поверне, неначе він йому повстяний (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 105);
//  перен. розм. Подібний до повсті; негнучкий. [Палажка:] Ось не верзи ти чортибатьказна-що своїм повстяним язиком! (Панас Мирний, V, 1955, 225).