ПОВОЛОКА 1, и, жін., рідко.
1. Шнурок, ремінь (на взутті). * У порівняннях. На той час Донбас уже схожий був на ескадру в морі. Дим тягся поволоками по блакитному небу до самого обрію (Петро Панч, II, 1956, 78).
2. Слід (від чого-небудь, що тягнеться по якійсь поверхні).
ПОВОЛОКА 2, и, жін.
1. Тонкий шар, наліт чого-небудь на поверхні чогось. Криницю покрила поволока ржава… (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 179); Сагайдачний набирав повні жмені перегною, розтирав у долонях, шукав білуватої поволоки, наче від вивареної солі (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 426);
// Тонка плівка, що застеляє очі. Він міг годинами мовчки дивитися в ласкаві очі, оповиті блакитною поволокою (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 84).
Очі з поволокою — очі без яскравого блиску, з виразом млості, ніжності. Де б він не був, що б не робив — усе йому ввижалися палкі, чорні, з синьою поволокою очі дівчинині (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 235); Федора Михайлівна звела на нього великі з поволокою сірі очі, затінені довгими віями (Петро Панч, В дорозі, 1959, 70).
2. Негустий туман, серпанок, який застилає, огортає що-небудь. Повиті прозорою поволокою, синіли в далині високі гори (Яків Качура, Вибр.. 1953, 392).
3. У старовину — дорога привозна тканина. Сувій поволоки.