ПОВНЯ́ВА, и, жін., рідко.
1. Те саме, що повня 2. Я мовчав від повняви щастя, що тепло розливалось по всьому тілі (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 37).
2. Те саме, що огрядність. Ухопила [Марія Дмитрівна] теплу хустку і, незважаючи на свою повняву, бігцем перебігла веранду й подалася стежкою до моря шукати Костя (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 50).