ПОВНІСІНЬКИЙ

ПОВНІ́СІНЬКИЙ, а, е, розм. Заповнений ущерть; дуже повний. Хазяїн взяв [торбину] Повнісіньку червінцями й напхав (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 85); Цікавим оком зирнув Максим на потік.. Береги вже повнісінькі (Іван Франко, VI, 1951, 123); Вони [лантухи] були повнісінькі і, мабуть, дуже важкі (Олесь Донченко, VI, 1957, 108); Незабаром прибігли волосні, назбиралось народу повнісінький двір (Панас Мирний, I, 1949, 412); Актовий зал університету був повнісінький (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 27);
//  У сполуч. з деякими ім. уживається на означення великої міри вияву дії, ознаки і т. ін. Кайдашиха взяла чарку і наговорила приказок живим і мертвим повнісіньку хату (Нечуй-Левицький, II, 1956, 280).