ПОВНЕНЬКИЙ

ПОВНЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до повний. Чарочка моя кругленька, як я тебе люблю, що ти повненька! (Номис, 1864, № 11521); Дві Бочки їхало колись селом, Одна з горілкою, повненька, Друга — порожня, тож слідком (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 44); — Отак! — клопочеться матуся, — який був хлопець: повненький, рум’яненький і на віщо звівся!? (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 78); То була людина немолодого вже віку, повненька з себе (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 44); На порозі в здивуванні стоїть невелика повненька дівчинка (Михайло Стельмах, II, 1962, 71).