ПОВІТЧИ́НА, и, жін., зневажл. Зменш. до повітка. [Михайло:] Під повітчину б’є, рве, скотина скоцюрбилась, далеко десь звір вис… (Карпенко-Карий, II, 1960, 155); Ти злякано притулився до одвірка. А перед очима в блакитному смутку сповиті — сіра напіврозвалена повітчина… хлівничок… (Андрій Головко, I, 1957, 70).
ПОВІТЧИНА
Тлумачення слова