ПОВІТА́ННЯ, я, сер., розм.
1. Дія за значенням повітати. Налякана сторожа коло міської брами вискочила на повітання князя, але той тільки недбало кивнув їм і повів своїх варягів далі (Павло Загребельний, Диво, 1968, 238).
2. Те саме, що вітання. Із спальні вийшов батько, повітав Сердечно і поцілував його; Та не почув Валентій вже тепла В повітанню і поцілуї [поцілункові] тім (Іван Франко, XIII, 1954, 200); Почулися в громаді Веселі оплески та повітання раді (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 224).