ПОВІ́РКА, и, жін.
1. Переклик осіб з метою перевірки присутніх. В тюрмі почалася повірка: забриньчали швидко ключами, часто загрюкали молотками (Степан Васильченко, I, 1959, 71); Їх виструнчили на плацу і після вечірньої повірки видали бойову зброю (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 488).
2. заст. Контролювання, перевіряння кого-небудь з метою виявлення знань. Микосеві остався тільки закон божий та ще повірка арифметики (Леся Українка, V, 1956, 189).