ПОВІ́РЕНИЙ, а, е.
1. рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до повірити2. Тут доводиться доказати, чого научилися діти, нам повірені (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 372);
// повірено, безос. присудк. сл. Спроваджено з заграниці.. освіченого і спосібного артиста драматичного, Еміля Бачинського, котрому повірено заряд і режисерію [режисуру] театру (Іван Франко, XVI, 1955, 97).
2. у знач. ім. повірений, ного, чол., повірена, ної, жін. Людина, яка користується особливим довір’ям, якій звіряють таємниці, плани і т. ін. Секретар комсомолу Маслов був його сердечним повіреним (Вадим Собко, Граніт, 1937, 149).
3. у знач. ім. повірений, ного, чол., повірена, ної, жін. Особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені. Якіїсь злидні ще стояли.. Се все десятські та соцькії, Начальники, п’явки людськії.., Судді і стряпчі безтолкові, Повірені, секретарі (Іван Котляревський, I, 1952, 128); — От ми зібрали з трьох сіл одну громаду, поміркувались та й надумали — вибрать повіреного і доходить вже правди по судах (Олекса Стороженко, I, 1957, 230); Але ось голова суду назвав повіреного рудоуправи (Гордій Коцюба, Перед грозою, 1958, 144).
▲ Повірений у справах — дипломатичний представник однієї держави в іншій, рангом нижчий від посла. * Образно. За Цівадісом греблися по снігу Тоська і Госька, його повірені в злодійських справах (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 465); Присяжний повірений — у дореволюційній Росії — офіційне найменування адвоката. У Самарському суді Володимир Ілліч [Ленін], будучи помічником присяжного повіреного, захищав знедолених селян (Комуніст України, 12, 1969, 13).