ПОВІНЬ, вені, жін.
1. Розлиття річки при весняному розтаванні снігу, льоду або від тривалих дощів чи великих злив. А у річці жовтим валом Повінь котить води: Видно, в горах тучі впали — Не дай боже шкоди! (Іван Франко, XIII, 1954, 272); Під час весняної повені ріки виходять з берегів і розливаються, багато які з них на кілька кілометрів ширини (Фізична географія, 7, 1957, 44); * Образно. [Альберт:] Тепер я бачу, що ніякими силами не можна зупинити повінь народного обурення (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 81); * У порівняннях. Думки, наче повінь, аж перегойдують нею (Михайло Стельмах, II, 1962, 172);
// Значне підвищення рівня води в річці, озері або морі. Води одшуміли, стали в берегах, на кручах засихали вже збиті повінню заплави (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 330); А потім приходить весна, з громом скресає Дніпро.. На Матвіївській затоці в цей час висока повінь (Вадим Собко, Матв. затока, 1962, 304).
2. перен. Велика кількість, надмір чого-небудь. Ні, справді можна здуріти від тої повіні корінців, брунатних, жовтих, білих, тонких, грубих, з землею й без землі корінців (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 208); Мічурін глибоко передихнув, подивився навколо, на безмежжя снігів, і в погляді його була повінь гніву (Олександр Довженко, I, 1958, 473).