ПОВЕЛИТЕЛЬ

ПОВЕЛИ́ТЕЛЬ, я, чол., книжн. Той, хто повеліває, наказує по праву своєї влади (про монархів, правителів і т. ін.). — Який ти світу повелитель І наш Олимпський предводитель, Коли против фіндюрки [розпутниці] пас?.. (Іван Котляревський, I, 1952, 245); Пан Віміна буде в дорозі до свого повелителя, а в Чигирин в’їздитиме Осман-ага, великий посол султана (Натан Рибак, Переяславська Рада, I, 1953, 160);
//  Особа, що має владу над ким-небудь; начальник. Бреше, ошукує [денщик] свого пана і дуже часто перетворює життя свого повелителя у справжнє пекло (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 150);
//  розм. Чоловік щодо своєї дружини. Накипівша у серці туга.. від витребеньків свого повелителя часто і густо виливається.. тихим, тяжким та важким поспів’ям… (Панас Мирний, V, 1955, 338).