ПОВДОВІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до повдовіти. Повдовіла, турботами прибита мати не була в силі виплачувати точно по умові довг (Ольга Кобилянська, III, 1956, 211); Більшість минківських вояків не повернулася додому. Повдовілі солдатки, побачивши когось з прибулих, голосили на все село (Василь Минко, Моя Минківка, 1962, 101); * Образно. Сумно, поволі, важко волікся час у повдовілій хаті (Іван Франко, I, 1955, 141).
ПОВДОВІЛИЙ
Тлумачення слова