ПОВЧИТИ, чу, чиш, док., перех.
1. Док. до повчати. Всіх повчає, кого тільки не стріне. Хлібом не годуй, — дай повчити! (Олександр Довженко, I, 1958, 74).
2. Вчити, навчати якийсь час. — Треба буде прохати Наталю, щоб вона, Яша, трохи повчила тебе історії там… географії (Степан Васильченко, II, 1959, 59).
3. Покарати, провчити. — Північна княгиня, — говорив імператор Костянтин.., — дуже дика, горда й неприступна, але, я думаю, ми зуміємо її повчити і навчити (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 143);
// розм. Побити, караючи за яку-небудь провину. Іноді таки й різочкою добре повчить [старий Левка] (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 256).
4. Вивчити все або багато чого-небудь. Уроки він повчив ще вчора (Олесь Донченко, Ю. Васюта, 1950, 91).