ПОВЧА́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Який містить у собі повчання, напучення. Двоє [селян] стояли осторонь,.. інколи докидаючи й від себе повчальне слівце (Юрій Смолич, I, 1958, 53); Плужника почали дратувати повчальні сентенції кабінетного завсідника (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 162);
// Який буває при висловленні повчання, напучення. — Оксано, не спи! — несподівано проказав він повчальним тоном, щоб одвернути од себе.. увагу (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 407); Прислухається Марко до повчального, розважного голосу (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 384).
2. Який навчає чого-небудь, дає корисні відомості, | служить уроком. Ще й досі була Хаєцькому впомки та і перша ніч його незвичного старшинування. Гірка і повчальна ніч… (Олесь Гончар, III, 1959, 308).