ПОВЧАЛЬНО

ПОВЧА́ЛЬНО. Присл. до повчальний. Він замкнув зовнішні двері,.. пропустив у сіни Шевченка, замкнув його з канцелярії і повчально додав крізь двері: — Ти тільки там палити не здумай… (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 25); Іван Іванович Горобець.., голос якого найчастіше звучав повчально і безапеляційно, йде поруч якось бочком, говорить солодко, заглядає питально у вічі (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 322); Повчально простежити, як протягом своєї літературної діяльності все більше й більше очищав поет [І. Франко] свою мову (Максим Рильський, III, 1955, 276).