ПОВБИВАНИЙ 1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до повбивати 1. Попід вогкими й обдертими стінами стояли високо від землі, на повбиваних стовпах, широкі лавки (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 124);
// повбивано, безос. присудк. сл. Між стовпами повбивано поперечні дрючки (Іван Франко, IV, 1950, 46).
ПОВБИВАНИЙ 2, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до повбивати 2. Що, коли б ці і подібні потвори лишалися й нині Ще не повбивані, — чим небезпечні були б вони людям? (Микола Зеров, Вибр., 1966, 195);
// повбивано, безос. присудк. сл. Ваших синів повбивано, спопелилися ваші діти (Коротич, Вогонь, 1968, 15).