ПОВАЖАТИ, аю, аєш, недок., перех.
1. Ставитися з повагою до кого-, чого-небудь, мати почуття поваги до когось, чогось. Боярська служба.. поважала Максима Беркута за його звичайність і розсудливість (Іван Франко, VI, 1951, 11); Найбільше ж за розум вони поважають старого, за вдачу його та ще, звісно, за сина (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 57); Інженер поважав у своєї єдиної дочки і запал, і новітні модні думки (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 260);
// Високо цінити що-небудь. Ваші вірші я дуже поважаю (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 581); В старому селі дуже поважали фізичну силу (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 43);
// Рахуватися з чим-небудь, брати до уваги щось. — А що, Нечипоре? а до чого отеє ти мене довів? Лайки не слухаєш, горя мого не поважаєш, п’єш (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 103); Життя кожної людини складається з моментів, часто суперечних між собою, треба тільки, щоб твоя дружина розуміла й поважала усі ті моменти (Леся Українка, V, 1956, 344); Друге, що заставляло старого побоюватися і поважати невістку, був її зовнішній вигляд (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 225).
2. розм. Віддавати перевагу чому-небудь. Оскільки дід Григорій, кінь і Султан [собака] любили тишу і поважали мовчання, остільки Харитина, навпаки, любила голосно висловлювати свої почуття і побажання з того чи іншого приводу (Олександр Довженко, I, 1958, 76); — Яблука? — Та я, сказати тобі правду, не дуже їх поважаю (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 245).