ПОВА́ДКА, и, жін., розм. Звичка, нахил до певних дій, вчинків; звична для кого-небудь манера поведінки. — Та то в неї тільки повадка така — сльозами доймати (Панас Мирний, III, 1954, 63); Були в чабанів свої, тільки їм властиві повадки, звичаї (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 157); Знав [Довбуш] повадки тварин. Знав, що дикі свині тримаються біля води і козулі трапляються поблизу потоків (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 216).
ПОВАДКА
Тлумачення слова