ПОВ’ЮЧЕНИЙ

ПОВ’Ю́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пов’ючити. Ой стоять коні да попутані, пов’ючені, (Думи та історичні пісні, 1941, 186);
//  пов’ючено, безос. присудк. сл. Коли вже все було пов’ючено на коней та на вози, Андрущенко та Тишко звеліли зарізать кілька баранців та дві корови (Данило Мордовець, I, 1958, 144).