ПОВ’Я́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до пов’янути. Розгортала [Федорка] шорстке листя огудини, пов’ялої од спеки, а огірки в пелену кидала… (Андрій Головко, I, 1957, 231).
2. у знач. прикм. Який втратив свіжість, соковитість; в’ялий. От вітер буйний повійнув, 3 дерев пов’яле листя здув (Степан Руданський, Тв., 1956, 80).
3. у знач. прикм., перен. Який схуд, виснажився, втратив привабливість; змарнілий. Ота пишна красуня.. з погордливим усміхом на коралових устах, з буйними кучерями над мармуровим чолом і ся пов’яла, зжурена жінка — одна й та сама особа (Леся Українка, III, 1952, 591).