ПОТИСКУВАТИ, ую, уєш і ПОТИСКАТИ, аю, аєш, недок., ПОТИСНУТИ, ну, неш; мин. ч. потиснув, нула, ло і потис, тисла, ло; док.
1. перех. Стискати (чиюсь руку, пальці) на знак привітання, знайомлячись або виражаючи які-небудь почуття. — Я дуже рада за тебе, — потискуючи Саві руку, сказала Ольга Коршунова, коли новий чемпіон прийшов і сів на своє місце (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 423); — Бичків половлюєш? — мружиться Дорошенко, потискаючи руку колишньому своєму однокашникові (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 335); Офіцери мовчки потиснули один одному руки і розійшлися на короткий фронтовий спочинок (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 115); Із штурвальної рубки зійшов капітан, Мені руку потис, як другу (Любов Забашта, Нові береги, 1950, 28).
2. тільки док., перех. і неперех., розм. Натиснути на кого-, що-небудь; трохи або злегка стиснути щось. Притулився [Дмитро] плечем до ноги Марусі і м’яко її потис (Гнат Хоткевич, II, 1966, 137); В тій хвилі князь потис за срібний дзвоник — Се знак тиші (Іван Франко, XII, 1953, 353); Алебастрова, з очима кольору небесної блакиті лялька, коли їй легенько потиснути пупчика, соромливо пищала (Яків Качура, II, 1958, 384); * Образно. Лихо, як ніченька, чорне, Так тебе часом огорне, Так тебе всього потисне, Що не дивився б на світ… (Павло Грабовський, I, 1959, 353);
// перен. Натовпом, штовхаючи один одного, піти кудись. Казань відбулася перед церквов [церквою].. Гуцули потисли туда [туди] і збилися такою лавою, що нею хиляло, як хвилею на морі (Гнат Хоткевич, II, 1966, 68);
// перен. Наступаючи, відтіснити супротивника з зайнятих ним позицій. — Фашисти лютують, напирають, як оскаженілі, хотять [хочуть] вибити нас із захоплених позицій. І таки потиснули (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 25); Червоних з околиць потисли, І от, у поблисках криці, Над Монмартром вузьким нависли Версальські збройні убивці (Максим Рильський, Зим. записи, 1964, 112).
3. неперех., у сполуч. із сл. плечима, розм. Піднімати й опускати (плечі) на знак нерозуміння, здивування і т. ін.; знизувати (див. знизувати 2). Дивувався й Оксен постійним вимогам Дороша відпустити Павла для роботи на фермі. — Ну що ти в ньому побачив? — потискував плечима Оксен (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 130); — То ваша знайома чи родичка? Він тільки потис плечима. З чого може взяти людина, що випадкова на вулиці узбечка повинна доводитись йому ніким іншим, як тільки родичкою? (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 36).
4. неперех., перен., розм. Лютішати, дужчати (про мороз, холод і т. ін.). Мороз потискав, мов скажений; у повітрі літали малесенькі платочки снігу (Іван Франко, 1, 1955, 237); — Зима ось-ось потисне, — подумала вона, — а ні я, ні Остап не маємо чим загорнутись, треба заробляти (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 373); Однієї ночі потис морозець, і розкисле болото закостеніло (Осип Маковей, Вибр., 1950, 588).