ПОТИ́КАТИ, аю, аєш, док., перех., розм.
1. Поколоти в багатьох місцях.
2. Встромити, впихнути багато чогось у середину, в глиб чого-небудь. Так рідко посходив [часник], наче нечистий кіллям потикав (Номис, 1864, № 10187).
3. Тикати якийсь час, тикнути кілька разів.
ПОТИКА́ТИ, аю, аєш, недок., ПОТКНУТИ, ну, неш, док.: [Не] потикати (поткнути) носа куди, до кого — [не] з’являтися де-небудь, [не] приходити до когось. — А там ще зима: сніг, морози. І знову сиди в хаті, не потикай носа надвір, бо відморозиш (Панас Мирний, III, 1954, 294); [Ганна:] Я весь свій вік роблю, а маю півморга. А той пан десь у Кракові жив, сюди й носа не потикав, а хліб з землі йому віддай (Юрій Мокрієв, П’єси, 1959, 113); — Полізли, жевжики [піонери], у таку страшну печеру, що я, старий, побоявся б у неї носа поткнути, — пояснив учительці Харитон Макарович (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 85); Потикати [свого] носа куди — втручатися в щось. — Не потикай носа до чужого проса!.. (Іван І. Волошин, Озеро.., 1959, 39).