ПОТУРЕ́ЧЕНИЙ, ПОТУ́РЧЕНИЙ, а, е, заст.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до потуречити, потурчити.
2. у знач. прикм. Який потуречився, потурчився. Потурчений грек Захар-Селім легко звик до того, що він турок, немилосердно знущався з невільників у башті, особливо з слов’ян, православну віру яких він зрадив (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 206).